Моїй Вікторії 8 років. У неї синдром Дауна. Рік тому ми прийшли в дошкільну групу «Фенікса». і почалися зміни в нашому житті. У дитини з'явилася упевненість у власних силах, а також інтерес дізнаватися, пробувати щось нове. Наші педагоги не тільки учать дітей, але і допомагають нам, батькам, краще дізнатися і зрозуміти свою дитину.

У нас є можливість спілкуватися з лікувальними педагогами з інших країн і міст.

У мене з'явилася упевненість в тому, що є люди, яким моя дитина цікава так само, як і мені.

У школі затишна, максимально наближена до домашньої, обстановка. Завдяки цьому, дитині комфортно і цікаво. Ніхто не вимагає від дітей те, чого вони не можуть зробити на даний момент. Їм допомагають розвинути необхідні навики і уміння для виконання поставленої мети.

Всі іграшки робляться руками дітей, вчителів і вихователів. Заняття, які проводяться в школі і дошкільній групі, дуже цікаві. Це і багато що інше допомагає дитині з особливими потребами краще дізнатися і зрозуміти навколишній його світ.

Велике спасибі всім педагогам за їх працю, тепло і доброту, які вони віддають нашим дітям.

Мені не байдужа доля школи, дітей і педагогів, які з ними займаються. Тому я звертаюся до всіх, хто хоче і може допомогти нам існувати і розвиватися далі, оскільки самостійно, тільки зусиллями педагогів і батьків, це зробити дуже складно.

Мама Безлепкиной Вікторії травень 2009

Наша дочка – четверта дитина в сім'ї. У неї ОСОБЛИВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ в житті. Це вимагає від сім'ї особливих душевних і фізичних зусиль, щоб допомогти їй виконати його. Наша школа – друг, наставник і лікар, який допомагає пройти шлях до внутрішнього світу дитини: відкрити і освітити приховані його куточки. Укріпити сили, дати упевненість в собі. Створити такий імпульс, щоб як нирки по весні розкривалися нові інтереси і можливості дитини. Ми не хочемо, щоб наша дочка була «інвалідом», ми віримо, що випробування даються тим, хто може їх здолати. Ми віримо, що у Анни Єлени дістане сил, щоб стати щасливою.

Батьки Анни Єлени Шепель квітень 2009

Коментарi