В українському народному костюмі втілилася історична доля народу, його культура і традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним з найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу.
Про красу українського одягу сказав Ілля Рєпін: “Тільки малоросіянки та парижанки вміють одягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата, парубки теж спритно: ... це дійсно народний, зручний і граціозний костюм. А які дукати, моністи, головні убори, квіти! А які обличчя! А яка мова! Просто краса, краса і краса!”
Традиційний чоловічий одяг українців - конопляна або льняна сорочка і вовняні штани. Сорочка часто використовувалася як верхній одяг. Головною відмінністю української сорочки є наявність пазушки - невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками. Вишивали на пазушці чорними і червоними нитками.
Чоловічі вишиванки могли бути з низьким стоячим або широким відкладним коміром. Застібалася така сорочка на ґудзики або шворки.
Штани, або шаровари, закріплювалися на тілі за допомогою поясу або шнурка. Українські чоловічі штани були дуже широкими, особливо у козаків. Шили такі шаровари переважно з сукна - вовняної тканини, покритої воском.
На Закарпатті прикрашали вишивкою нижній край штанин зсередини, а потім відвертали його наверх. Для вишивки використовували переважно жовті й зелені нитки, які найбільш яскраво виглядали на червоному тлі.
Український жіночий костюм має безліч варіантів залежно від регіональних особливостей. Вони проявилися в крої, вишивці, декорі, колірних особливостях і прикрасах. Жіночий традиційний костюм характеризується виразною етнічністю і оригінальними елементами, які не можна зустріти ні в одному іншому національному костюмі.
Основою костюма є жіноча вишиванка, яка була трохи довша, ніж чоловіча і складалася з двох частин. Нижня частина шилася з більш щільної і грубої тканини. Поверх сорочки одягали запаску або плахту. Плахта являла собою полотно до 4 метрів у довжину, яке пряли з фарбованої вовни. Його розрізали на три рівні частини, а потім дві частини пришивали до третьої таким чином, щоб середина нижньої знаходилася навпроти розрізу бічних частин. Плахту обмотували навколо талії, прив'язуючи зверху поясом. Вишивка на плахті була досить стриманою і невибагливою. Поверх плахти спереду одягали запаску, певну подобу сучасного фартуха.
Велике значення в українському жіночому костюмі відводилося прикрасам. Так, поверх вишиванки одягали намисто або буси. Кількість і розмір намистин безпосередньо говорили про фінансове становище родини.
Святковий жіночий костюм відрізнявся від повсякденного якістю тканини, розмаїттям кольорів і візерунків. У святкові дні дівчата одягали на голову вінок, а на шию якомога більше різнокольорових прикрас.
"... Вівця дала шкіри, кінь волос з хвоста на нитку... От і вийшов гарний кожух!.."
Зацікавлені глядачі.
Після вистави...
"Як вовк собі кожуха шив"
Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.